Команда ДЮСШ №1 з Рубіжного, що на Луганщині, є дебютантом ВЮБЛ. Вже з першого заходу «червоно-чорним» дівчатам після першого етапу чемпіонату вдалося кваліфікуватися до чільної шістки команд, що продовжує боротьбу за медалі.
У першому матчі київського туру шлях ДЮСШ №1 перетнули дівчата з рівненської ОСДЮСШОР. Рахунок виявився доволі болісним для дебютантів 31:104. Втім, і він має своє пояснення. Приїхати до столиці о четвертій ранку, чекати на вокзалі і у зимовому Києві заселення у готель. І потім кинувши речі одразу ж на гру - тут втомиться і гравець збірної, не те, що дівча-підліток. Але такі реалії…
Про команду розповідають тренер Віра Семенцова і лідер Яна Рубашка.
Віра Семенцова, тренер з баскетболу ДЮСШ-1:
- У нас Рубіжне спеціалізується на дівочому баскетболі. Ми завжди посідали призові місця в області. 1-2 місця утримували.
- Починаючи з якого року, з 2000-го?
- Постійно, скільки я працюю тут, а працюю вже 26 років. У нас працюють три тренери – старший тренер Валентина Абазіна, я і Вікторія Губарева, молодий фахівець. У нас дівчата дуже серйозно ставляться до тренувань. Але маємо велику проблему – не можемо нікуди виїхати, бо у зв’язку з подіями (на Сході України – ред.) у нас області, як такої у довоєнних межах нема. 2-3 команди тільки є. То ж було прийняте рішення заявитися у чемпіонат України. Цією командою дівчат 2002-го року народження ми перший раз граємо у ВЮБЛ. Але у нас сильна команда. Ми двічі брали участь у турнірі у Бердянську і тамтешній тренер сказав – та ви з такою командою можете сміливо заявлятися, спробуйте. Що ми і зробили. Зараз нам йдуть на зустріч міська влада Рубіжного, керівництво ДЮСШ №1. Для нас це дуже гарний результат – ми вже потрапили до чільної шістки, і дівчата, і тренери задоволені.
- Не важко шукати дівчат для занять баскетболом у Рубіжному?
- Складно. Бо багато дітей поїхало з міста після початку подій. Але все одно бажаючі займатися є.
- Ви тренуєтеся у загальноосвітніх школах?
- Так, до того ж у нас Палац спорту великий. Там теж орендуємо. Три дні у великому залі тренуємося.
- Скільки вже ці дівчата разом тренуються?
- З 2-3 класу. А зараз вони у 7-8 класах. Але у нас два тренера працює. І ми спільну команду створили. Вікторія Вікторівна набирала дітей, я набирала – потім обрали найсильніших. У нас у Рубіжному відбувається Спартакіада міста з 11-ти видів спорту. І ми своїми дітьми беремо у ній участь. Ще й старші підключаються. Награємося там, де є можливість. Проводимо шкільні міські змагання. Ось зараз повернемося з Києва і знову проводитимемо. З хлопцями теж займаємося. Скажімо і Вікторії Вікторівни 2002-й рік, у мене – 2004-й хлопці. Але вони ще не на такому рівні. У мене 2006-й рік непоганий. Але бракує коштів. Нам хоча б ось цю команду витягнути.
- Хто профінансував поїздки на тур?
- ДЮСШ №1. Ми планували хоча б три виїздних тури відвідати. Навіть, якщо коштів не вистачить, батьки дуже допомагають. Проблеми з транспортом вирішують. Бо ж ми їдемо не прямим сполученням. Ось тільки зараз, до Києва, прямим приїхали (потягом Лисичанськ – Хмельницький). А так з пересадками, по 2-3 робимо, через Харків, через Славянськ. А туди ще дістатися треба. Домовляємося за транспорт. Батьки сплачують, спонсори допомагають. Є люди, небайдужі до баскетболу, у Рубіжному.
- У дітей все одно велике бажання грати?
- Звісно. Ми коли тільки заявилися, у нас дуже великий підйом був. Ми першу гру відіграли з Києвом (збірною Києва – ред.). Першу чверть з ними в Одесі відіграли 9:9. Потім вони у нас +30 виграли. Але все одно, поки що йдемо непогано.
- Як ваші дівчата поєднують навчання з баскетболом?
- Стараються поєднувати, але є у нас деякі нюанси. Ось є у нас талановита дівчина, Яна Рубашка, вона медаліста, вчиться дуже добре. Але батьки ставлять їй умову, що якщо оцінки не будуть 10-11 балів, на тренування не відпускатимуть. Тому вона тягнеться, старається, розумничка. Та й інші теж молодці. Але ось зараз нам поставили один тур, потім 23-го ще один тур, потім ще у березні. І вони дуже багато пропускають.
- І коли ж тоді вчитися?
- Так отож. І тепер доводиться напружуватися дітям. Але я боюся ще й карантину. Бо у нас зараз дуже багато дітей хворіють. У Сіверсько-Донецьку (місто поруч з Рубіжним) – карантин.
- Замахнутися на п’єдестал пошани з першого разу – таке завдання можете перед собою поставити? Якщо усе буде добре?
- Якщо усе буде добре? Можливо. Як діти зіграють, як гра піде. Сказати, що ми відверто слабші за інших, я не можу. Взагалі то у нас діти сильні, гарні діти. Це наша гордість!
Яна Рубашка, гравець команди ДЮСШ-1, м. Рубіжне:
- У нас багато чого не виходило у грі з Рівним, не могли вивести м’яча, але все одно старалися. Суперник – сильніший за нас і вже не перший рік грає у ВЮБЛ, а ми – дебютанти, ще не знаємо достеменно, як грають команди. Але ми теж стараємося, ось вже пробилися до шістки і хочемо пробитмчя до Топ-4.
- А четвірка – це можливість боротися за медалі.
- Звісно, ми хочемо досягти цієї мети і докладемо усіх зусиль для цього.
- Як ти прийшла у баскетбол?
- Ходили, набирали високих дівчат у секцію, я вирішила піти, і мані сподобалося.
- За що подобається баскетбол?
- За емоції, за команду, за можливість їздити по інших містах, ти можеш досягнути мети і пов’язати з ним своє життя.
- Баскетбол не заважає навчанню?
- Я встигаю і у навчанні, і у баскетболі.
- У тебе улюблений предмет який?
- Фізкультура.
- А після цього?
- Англійська мова.
- Отже, життя на Рубіжному не закінчується?
- Так. Дуже хочу йти далі. Брати участь у чемпіонаті України, у перспективі – грати за кордоном у сильних командах.
- Майка з 14-м номером на грудях - випадковість?
- Ні. Це мій улюблений номер. Я саме під чотирнадцятим номером максимально себе реалізовую. Так виходить (посміхається - ред.).
